Урок № 4 Анімалістика в скульптурі

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ДО УРОКУ 

Дайте відповіді на питання

- Що називається скульптурою?

- Із яких матеріалів виготовляється скульптура?

- Які ви знаєте засоби виразності скульптури?

- Як називається жанр образотворчого мистецтва, який розпові­дає про тварин?

- За якими тваринами ви спостерігали? Що ви можете про них розповісти?

                   Цікавою темою для вивчення є аніма­лістика в скульптурі.  Фігури тварин зу­стрічаються у творчості майже всіх народів світу. Слово скульптура ввели в обіг римляни, воно означає вирізати, висікати. Вам вже ві­домо, що за формою зо­браження розрізнюють круглу скульптуру (сприймається зі всіх сторін) та рельєф (скульпту­ра на площині).

         Первісні дрібні фігурки тварин, виконані з глини, кісток, свідчать про велике значення тваринного світу в житті людини. На жаль, ці скульптури погано збереглися. А ось золоті прикраси дійшли до на­шого часу як новенькі. Вражають майстерністю вико­нання мініатюрні фігурки із золота, а звірі, зображені на виробах, дали назву цілому стилю — звіриний.

        Термін «анімалізм» уперше ви­користали 1831 року після виставки в Паризькому художньому салоні молодих скульпторів К. Фратена, А.-Л. Барі та О. Жуйонне, на якій вони представили мініатюрні фі­гурки тварин.

               Вам вже відомо, що до круглої скульптури належить, зокрема, скульптура малих форм, що призначена для прикрашання кабінетів, інших інтер’єрів. Її виготовляють із порцеляни, бронзи чи гіпсу тощо.

 Станкова скульптура також на­лежить до круглої скульптури — це скульптура, що близька до реаль­них розмірів тварини, автономна і не вимагає зв’язку з інтер’єром. Її можна переміщати з місця на місце, установлювати як усередині будів­лі, так і просто неба.

Монументально-декоративна скульптура — це статуї на фронто­нах та твори, призначені для парків і скверів, декорування фонтанів та ін.

Упродовж історичного розвитку зображення тварин сягнули неперевершеної монументальності й величі — як, наприклад, сфінкси у Давньому Єгипті, адже єгиптяни обожнювали тварин. Сфінкс — це створіння із тулубом лева та люд­ською головою, яке втілює зв’язок тваринного та людського начал у природі.

                 В усі часи вдячне людство спо­руджувало пам’ятники тваринам.

Поступово скульптури тварин почали з’являтися на вулицях єв­ропейських місць: барельєфи на фа­садах будівель, статуї левів біля парадних сходів, монументи верш­ників та ін.

Домашня робота:   Створення скульптури тварини.

Послідовність дій

1. Підготуйте матеріали для ліплення.

2. Вирішіть, образ якої тваринки бажаєте виліпити.

3. Розташуйте на видноті фотозображення улюбленої тваринки в анфас і профіль.

4. Визначте розміри майбутньої роботи, виміряйте пропорції всіх частин тіла тварини.

5. Зробіть замальовки олівцем, визначтесь із образом (реалістич­ним чи стилізованим).

6. У разі необхідності зробіть каркас із дроту. Він має бути міцним і не деформуватися.

7. Працюючи над образом, можете поєднувати різні матеріали (нитки, волосінь, природні матеріали та ін.), які найповніше розкривають задум.

Анфас (франц. en face — перед обличчям, спереду, в обличчя) — вид спереду.

Профіль (франц. profil) — вид збоку. 

Урок № 3 Зображення тварин

Презентація до уроку

 Дайте відповідь на питання:

- Що зображує анімалістичний жанр?

- Що потрібно знати, щоб намалювати тварину?

 - Яких ви знаєте художників-анімалістів?

Як відомо, анімалістичний жанр — це зображення тварин. Зображення тварин можна зустріти в графіці, живописі, скульпту­рі, декоративно-прикладному мистецтві.

         Майже вся історія вивчення тваринного світу пов’язана із зо­браженням на площині. Полотна видатних майстрів вражають ре­альністю зображень. А ще зображення тварин ми можемо зустріти у книжках. Деякий час тому не можна було уявити жодної дитячої книжки, художньої літератури, наукової енциклопедії без якісних ілюстрацій. Цілі покоління вивчали, як виглядала та чи інша тварина, за малюнками з книг. Тому головним завданням художника-анімаліста є точність зображення тварини. Як же народжується образ тварини? Пригадаймо слова Бертольда Брехта: «Мистецтво вимагає знань!» Знання зовнішності тварини, будови її тіла, особливостей поведінки та характеру — необхідна умова для створення чіткого образу. Художник здобуває це знання зі знайомства з живою натурою, спостерігає, робить замальовки. Усі художники починали зображувати тварин зі швидких начерків, адже тварина постійно рухається. Що ж таке начерк?

      Начерк — малюнок невеликих розмірів, виконаний митцем нашвидкуруч; головне призначення начерку — стисла фіксація окремих спостережень. А лінія — головний елемент начерку.

Головне завдання начерків — вивчення натури, тому завершений малюнок можна зробити тоді, коли ви вивчили вашу модель і накопичили серію начерків, за якими можна працювати далі.

Зрозуміло, що без знання особливостей поведінки не вийде повноцінного образу тварини, але потрібно знати також її анатомію. Тварини різняться майже повною протилежністю форми, будови тулуба, довжиною лап і хвоста, якістю хутра та ін. Проте існують тварини, дуже схожі між собою: наприклад, представники родини котячих (леви, тигри, леопарди та домашні кицьки) або родини псо­вих (вовки та собаки).

Будова тіла тварин родини котячих

Часто у своїх роботах художник наділяє тварин людськими ри­сами, переживаннями, учинками — олюднює їх.

Домашнє завдання:

Намалювати улюблену тваринку у графічній тех­ніці.

Урок № 3 Інтер'єр у житті людини

 Презентація до уроку 

Де б ми не були, що б ми не робили – будь який простір стає на якийсь час нашою домівкою. Але ми завжди з радістю повертаємось в той єдиний куточок, де нам по-справжньому добре – у власний дім! Тому кожний прагне облаштувати своє житло з максимальним комфортом і смаком, зробити його зручним та затишним.

Інтер’єр – це функціонально та естетично об лаштований внутрішній простір будівлі (оздоблення стін, стелі,підлоги, наявності меблів, особливості освітлення тощо).

Оздоблення приміщення об’єднує в собі утилітарні (для повсякденного життя) та декоративні елементи, що прикрашають побут людини: килими,посуд, квіти, картини тощо.

Під час оформлення житла особлива увага приділяється трьом основним чинникам:

-                   Функціональність, коли житло відповідає нормальним умовам проживання. Кожна кімната має певне призначення. Раціональне планування кімнат, зручно розміщені меблі додають помешканню комфорту;

-                   Гігієнічність: звукоізоляція, повітрообмін, теплозахисні якості, робота санітарно-гігієнічного устаткування;

-                   Естетичність, тобто гармонійність речей і простору, їх цілісність.

Житло може бути витримане в якомусь одному традиційному стильовому напрямку або являти собою їхнє поєднання.

Композиція інтер’єру – це особливе розташування і співвідношення його складових: меблів, світильників, побутового приміщення.

Сучасні стилі інтер’єру – це ті, які стали розвиватися недавно, але завоювали визнання й стали популярними. До них належать:

1)    Мінімалізм – заснований на принципі побудови ідеальних форм і пропорцій. Нічого зайвого.

2)    Конструктивізм – технічна якість форм, відсутність ліпного декору.

3)    Техно – популярний в дискоклубах, ресторанах. В облицюванні присутні метал і скло.

4)    Хай-тек – в облицюванні найсучасніші матеріали, функціональні меблі.

5)    Кантрі – світлий, наближений до сільського стилю дизайн.

6)    Авангард – це стиль для людей з оригінальним смаком і нестандартним мисленням. Основну роль відіграє колір.

Колір в інтер’єрі. Оздоблення стін має поєднуватися з кольором меблів, штор.

Оформлюючи інтер’єр громадського приміщень слід враховувати те, що оформлення має справляти враження на клієнтів, щоб їм хотілося знову повернутися і скористатися послугами компанії, фірми чи магазину, але важливо, щоб обстановка була зручною для персоналу.

Домашнє завдання:

1. Дати відповіді на питання з презентації

2. Створити лінійне зображення власно

Урок № 2 Анімалістичний жанр

 Назва анімалістичного жанру походить від латинського слова «animal» — тварина. До нього належать твори живопису, скульптури, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва, які зображують тварин. Художник-анімаліст має поєднувати любов до природи з увагою та спостережливістю.

Твори в жанрі анімалістики створювали вже первісні люди. Зазвичай вони зображували тих тварин, на яких полювали, - мамонтів, бізонів, оленів. Малюнки, створені кольоровими вохрами (глинами) на стінах печер, і досі вражають своєю майстерністю. У мистецтві скіфів, які мешкали на території сучасної України, дослідники виділяють навіть «звіриний стиль» - прикраси для зброї та одягу у вигляді оленів, пантер, фантастичних тварин.

У Давньому Єгипті деяких тварин шанували, як богів. Численні великі статуї і маленькі статуетки зображують крокодилів і бегемотів, биків і баранів, шакалів і кішок, павіанів (мавп) та ібісів (червоних птахів із довгими, загнутими донизу дзьобами, далеких родичів лелеки й чаплі). Тварини з’являються також у багатьох давньоєгипетських малюнках і рельєфах - бики працюють у полі, коні беруть участь у війнах, на качок полюють, а гепарди мешкають у царському палаці як почесні улюбленці.

Богиню Бастет у Давньому Єгипті зображували у вигляді кішки.

Зображення тварин були популярні й у Давньому Дворіччі. Один з найвідоміших творів Ассирійського мистецтва - рельєфи, які розповідають про царське полювання на левів. Леви й левиці тут виглядають навіть жвавішими й виразнішими, ніж цар та його почет.

В античні часи головним об’єктом мистецтва стала людина. Майстри Давньої Греції і Давнього Риму зображували тварин майстерно, але якось байдуже.

Чудові зображення тварин з найдавніших часів з’являються також у живописі, скульптурі та графіці Китаю, Індії, Японії.

Традиційний китайський живопис.

Захоплює надзвичайно уважне ставлення китайських митців до найменших дрібниць.

Традиційний індійський живопис.

Тигри - герої багатьох індійських міфів.

Леонардо да Вінчі. Замальовки котів та інших тварин.

Великий італійський художник намагався ретельно вивчити (і відтворити) життя в усіх його аспектах. Тварини не стали для нього винятком.

Мистецтво Середньовіччя було насамперед релігійним, але тварини стали постійними учасниками деяких біблійних та євангельських подій. Наприклад, у сцені Різдва завжди зображували осла і вола, що своїм диханням зігрівають маленького Ісуса, який лежить у яслах. Супутниками деяких святих також вважали тварин. Так, Святого Ієроніма завжди супроводжував лев, Святого Роха - собака, Святу Агнесу - ягня. Звичайно, їх і зображували разом.

Альбрехт Дюрер. Заєць.

Художник не обмежився замальовкою. Він відтворив кожен вусик і волосинку на хутрі свого героя.

В епоху Відродження за тваринами захоплено спостерігають найвідоміші майстри. Так, Леонардо да Вінчі заповнив величезний аркуш замальовками котів та інших тварин, а один з кращих малюнків Альбрехта Дюрера зображує зайця. Герої численних портретів того часу позують разом зі своїми улюбленими кудлатими песиками, митці зображують цих модних домашніх улюбленців не менш уважно й майстерно, ніж їхніх господарів.

У XVII ст. анімалістика виділилася в окремий жанр. В академічній ієрархії його місце було досить скромним, але популярність - величезною. Особливо захоплювалися анімалістикою в Нідерландах. Тут художників-анімалістів було так багато, що вони ретельно «поділили» свої обов’язки: хтось зображував лише «пташині двори» з півнями, індиками та павичами, хтось - корів на пасовиську, хтось - комах. Анімалістам замовляли «портрети» мисливських соколів, породистих псів і коней, якими пишалися володарі. На межі XVIII-XIX ст. загальноєвропейської слави зажив швейцарський художник Готфрид Мінд, який малював переважно котів і навіть отримав прізвисько «котячий Рафаель».

У XIX ст. популярність анімалістики як окремого жанру зменшується, але митці продовжують звертатися до неї. Так, відомий російський портретист Валентин Серов створив цикл графічних ілюстрацій до байок І. Крилова. Тварин, особливо коней, майстерно зображував скульптор Євген Лансере.

Дайте відповідь на питання:

• 1. Чому анімалістика є одним з найдавніших жанрів?
• 2. У які періоди популярність анімалістики була великою, а в які - зменшувалася? Чому?

Урок № 2 Будинок та інтер’єр.

 

Інтер'єр (франц. interieur — внутрішній) — внутрішній вигляд споруди.

Екстер'єр (франц. – зовнішній) – зовнішній вигляд споруди

Урок № 1 Вступ. Жанри образотворчого мистецтва.

 Ви вже знаєте, що образотворче мистецтво розподіляється на різні види - живопис, графіка, скульптура. Вони відрізняються один від одного матеріалами, технікою і засобами виразності. Проте в усіх видах мистецтва існує також і поділ на жанри. 

Слово «жанр» - французьке, воно означає «рід», «різновид».

Поділ на жанри існує в усіх видах образотворчого мистецтва. Та найяскравіше він виявляється в живописі, де розмежування відбувається за предметом зображення. Найвідомішими з них є зображення природи, краєвидів - пейзаж, речей - натюрморт, людини - портрет. Анімалістика - це зображення тварин, флористика - квітів, рослин. Події життя відтворює сюжетно-тематична картина. Вона своєю чергою може бути історичною (такою, що відтворює історичні події), батальною (зображує сцени війни), побутовою (відтворює повсякденні справи, побут, свята). Події з Біблії та Євангелія стають сюжетами для біблійних (релігійних) картин. Художники різних епох захоплювалися міфами Давньої Греції і Давнього Риму, створюючи міфологічні картини. Існує також інтер’єрний живопис.

Інтер’єр - зображення внутрішнього простору - кімнати, залу в палаці, каплиці собору тощо.

Усі ці жанри є можливими також у графіці - як станковій, так і книжковій. Адже книжка може вміщувати портрети дійових осіб або пейзажі (особливо часто за допомогою цього жанру ілюструють поезію). Якщо книжка розповідає про тварин, її доповнюють графічними творами в жанрі анімалістики. Але більшість ілюстрацій, звичайно, належить до побутового, історичного чи батального жанрів, адже передає найважливіші, найзахоплюючіші епізоди сюжету.

У скульптурі розподіл на жанри дещо інший. Тут також є портрет і анімалістика, сюжетні композиції (особливо в різних різновидах рельєфу). Проте окреме місце посідають ще монументи (пам’ятники).

В одному творі мистецтва можуть поєднуватися риси, притаманні різним жанрам. До речі, найчастіше саме так і буває. Наприклад, портрет краще виглядає на тлі пейзажу і може доповнюватися натюрмортом із речей, які розповідають дещо про професію, захоплення і смаки моделі. Авторам сюжетно-тематичних картин також важко було б позбавити свої твори портретів (адже вони мають зробити своїх персонажів характерними й виразними) і пейзажів або інтер’єрів, на тлі яких відбуваються події їхніх картин, рисунків чи гравюр.

Домашнє завдання: 

Створення композиції на вільну тему в одному з  жанрів на вибір

Урок 28\2 Стилізація природніх форм

 Презентація до уроку

Стилізація – це процес узагальнення предмета за формою, та кольором на основі добирання найвиразніших його рис.

При стилізації один і той самий мотив може бути трансформований по різному: близько до натури, або може давати тільки натяк на неї асоціативно.

Наперед намальована ескізна замальовка - є дуже важливим етапом в створенні рисунка стилізованої композиції, тому, що виконуючи замальовку

з натури, художник краще вивчає природу,  виявляє пластику форми, внутрішню будову і текстуру природних матеріалів.

Будь яку природну форму можна стилізувати надавши їй декоративного образу. Оточуюча нас природа є прекрасним об’єктом для стилізації. Один і той самий предмет можна вивчати і зображувати декілька раз в залежності від поставленої задачі.

Стилізованими мають бути як форма так і колір. При стилізації кольору слід слідкувати за тим щоб композиція не була тільки з холодних або з теплих кольорів, хоча такий варіант допускається, наприклад коли стилізація виконана холодним тоном то предмет буде здаватись гнітючим, стомлюючим якщо тільки теплими то навпаки – яскравим радісним, полум'яним.

Досконалість форми часто робить декорування предмета непотрібним. Якщо виникає необхідність у декорі, потрібно вирішити, що саме декорувати (всю форму або її елемент) і як саме декорувати. Витончені форми декорують по всій поверхні, а в компактних формах виділяють головну частину. Форма й зміст декору повинні відповідати призначенню та формі предмета. Не кожний предмет можна прикрасити декоративними елементами, що відповідають природним зразкам. Часто форма, матеріал, засоби зображення змушують художника змінювати, спрощувати природну форму. Образ потрібно не тільки звільнити від випадкового та несуттєвого, але й доповнити такими деталями та ознаками, що дозволяють узгодити природну форму з предметом, що декорується. Саме таке змінення природного зразка з метою узгодити його з формою, матеріалом та технічними особливостями називають стилізацією. Для того щоб стати частиною декору, реальна квітка проходить складний шлях від малюнка з натури до узагальненого рішення в   орнаменті. 

 

 Отже,стилізація потребує попереднього вивчення предмету навколишнього середовища в якому цей предмет знаходиться. Також при побудові будь – якої композиції слід враховувати такі критерії побудови: як ритм, симетрія, асиметрія, психологічні дії кольору.

Ритм - один із основних засобів упорядкування різних елементів і форм. Важливою ознакою ритму є повтор елементів форми та інтервалів між ними.

Симетрія - одна з найяскравіших властивостей композиції. Це стан форми і засіб за допомогою якого організовується форма.

Слово симетрія (від грецького) означає спів розмірність. Симетрія широко використовується в архітектурі, зображувальному мистецтві. Принцип протилежний симетричному принципу організації композиції, називається симетричним (динамічним).

Асиметрія – це розміщення, поєднання елементів при якому вісь симетрії відсутня. В асиметричній композиції, яка б вона не була виразною, принцип організації форми виявляться не так чітко. Добре знайдена симетрична форма сприймається легко і відразу. Гармонія асиметрії розкривається поступово і повільно.

Домашнє завдання:

Намалюйте сову, використовуючи стилізовані  фрагменти зображення.

Матеріал для виконання практичної роботи: гуашеві або акварельні фарби

 

Урок 28\2 Міфологічна тема у мистецтві

 Міфологічний жанр

Жанр, з яким ми познайомимося,  зародився ще в сиву давнину. Усі уявлення про світ, природні явища, богів з часом перетворилися на легенди, казки та міфи. Давні народи жили в різних куточках світу, тому й міфів існує безліч.

-    А що таке міф?

Міф з грецької – казка, переказ, оповідання, що описує навколишній світ та події за участю богів, демонів, героїв.

Твори мистецтва, присвячені таким сюжетам називають міфологічними.

Вивчення нового матеріалу.

  Міфологічний жанр ми можемо зустріти у різних видах образотворчого        мистецтва. Це живопис, графіка і скульптура.

-  А які міфи Вам відомі?

Найдавніші міфи - це міфи Давньої Греції та Риму, що називають античними. Цей жанр був надзвичайно популярним XIV- XVII столітті в епоху Відродження. Для митців Західної Європи античне мистецтво слугувало зразком. Не  виключенням були українські  художники.

Зоккрема Т. Шевченко  створив роботу « Смерть Лукреції», а

І.Рєпін передав казковий образ Садко. Працював у цьому жанрові Віктор Васнєцов, про що свідчать його твори: «Сірін і Алконст», «Три богатирі». Не виключенням стала творчість М.Врубеля, що написав своїх  «Демона», «Пана», «Царівна- Либідь». Але найвищий розквіт жанра пов'язують з творчістю  таких художників епохи Відродження як П. Рубенс, Рафаель, Каравджо  і звичайно, Сандро Ботічеллі, до одного із шедеврів якого ми і звернемося.

Сприйняття та аналіз творів мистецтва

У Флоренції, в галереї Уффіци, зберігається один із шедеврів світового мистецтва – «Весна» Сандро Ботічеллі , який створено понад 500 років тому.  Щоб ближче познайомитись  із шедевром відвідаємо екскурсію й зупинемося біля картини.

   Поміркуйте

     - Які міфологічні образи передано у зображенні?

    - Назвіть міфологічні образи картини, що можна віднести до античних?

    - Чому автор назвав картину « Весна»?

   Венера, Грації, Меркурій, Зефір, Флора – вся композиція символізує весну  та красу у всіх її проявах.

Поригадаємо, що вирізняло образ Флори: довгий одяг, листочки, квіти, рослинні мотиви.Щоб передати міфологічний образ та вирізнити з-поміж інших зверенемося до костюма.

Домашнє завдання.

Створити композицію у стилі грецького вазопису. Працювати будемо у техніці гратографія. Саме слово “гратографія” означає — “скобління по парафіну”. Ця техніка здавна називається “малювання по восковій підкладці”.

Інструктаж по виконання домашньої роботи:

1.     Покриваємо аркуш паперу акварельними фарбами - створюємо фон (як що це необхідно). Даємо висохнути.

2.     Наносимо парафіновою свічкою шар парафіну. Торцем парафінової свічки натираємо вздовж і поперек папір, наносячи на нього суцільний тонкий шар парафіну.

3.     Набираємо туш або гуаш на широкий пензель, проводимо ним декілька разів по шматку мила (без мила туш не пристає до парафіну) і покриваємо всю площину паперу. Чекаємо, щоб висохло.

4.     На підготовлений папір кладемо ескіз і ручкою переводимо контури на восковий папір.

5.     Голкою наносимо тонкі контури і лінії, передаємо різну тональність. Широкою площиною ножа вибираємо великі білі плями, широкі лінії - знімаючи з паперу туш, відкриваємо фон паперу.

Матеріали взяті з вільного доступу на сайті https://ru.osvita.ua/school/lessons_summary/fine_art/49355/

Урок 24 Український народний одяг

 

  Презентація до уроку.

 Кожен народ має своє неповторне індивідуальне обличчя як у духовній культурі, так і в побуті. Ця індивідуальність знайшла своє відображення і в традиційному народному одязі, який формувався протягом багатьох століть. Характерною рисою українського одягу є його декоративна мальовничість, яка віддзеркалює високий рівень культури, володіння різними технологіями виробництва матеріалів та оздоблення.

       Україна – колиска талантів, народного мистецтва . Основні елементи українського одягу мають давньослов’янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Статусу національного символу український одяг набув у XVII – XIX ст. З того часу традиційний одяг українців став складатися з кількох комплексів – натільного, поясного, нагрудного і верхнього вбрання. Обов’язковою приналежністю комплексів були пояси, головні убори, взуття та прикраси, що сукупно створювали образ етнічного вбрання.

 

    Жіноча сорочка – належить до найдавнішого одягу наших предків. Білий колір – це найхарактерніша їх особливість.

    Жіноча сорочка довша за чоловічу, шиється із двох частин(верхня до пояса – з тонкішого полотна, нижня з грубішого, коли вона зношувалася, її відпорювали і пришивали нову). У молодих жінок зазвичай сорочки були краще та щедріше розшиті. У літніх жінок сорочка була такою самою як, у молодиць, але вишивка була скромнішою, стриманішою.

   Як шотландський кельт, грузинська черкеска чи індійське сарі, українська сорочка – вишиванка є знаковим національним одягом. Існує багато різновидів української сорочки : волинські, слобожанські, полтавські тощо. Але все ж є у них щось спільне, що усіх їх єднає.

    Перш за все справжня сорочка шиється із саморобного полотна льняного чи конопляного. Полотно для буденних сорочок було грубішим, сірим, а для святкових – тонше, вибілене. Святкова сорочка обов’язково мала вишивку (тому вона і називається вишиванка).

   Сорочка була провідником магічної сили, прихованої у людині, тому що безпосередньо облягала її тіло, оберігала від холоду і від злого ока. Вишивка також виконувала оберегову функцію, вишивали комір або смужку, яка облягала шию, манжети рукавів та поділ сорочки, щоб людина була захищена з усіх боків.

   Сорочка, вишита матір’ю оберігала від зла, служила згадкою про рідний дім, нагадувала про тепло материнських рук і любов матері, яку вона вкладала у кожен візерунок, вишиваючи довгими вечорами.

  Поверх сорочки жінки колись одягали в будень до роботи запаску, а в свято плахту і попередницю (фартух).

 

   Запаска складалася із двох вузьких пілок вовняної тканини, яка прикрашалася тканим орнаментом, або вишивкою. Передню частину часто заміняв фартух із парчі, шовку.

    Ще одним цікавим різновидом жіночого одягу є плахта. Плахта – святковий стегновий одяг із вовни. Плахта зовсім проста – це два полотнища, зшити до половини разом. Плахту перегинали через пояс таким чином, щоб зшита частина обгортала стан, а незшиті «крила», звисали з боків. Плахти, запаски та інше вбрання зазвичай підперезувалося крайкою – тканим, або плетеним поясом.

  Ще українські жінки поверх сорочки одягали різного роду безрукавки: керсетки (безрукавки з фабричної тканини),яка декорувалася вишивкою або аплікацією.

   Кептар – хутряна безрукавка, яку носили і жінки, і чоловіки Карпат та Прикарпаття. Кептар завжди був дуже рясно прикрашений: вишивкою, аплікацією зі шкіри, китицями та смужками. Кептарі увійшли до жіночого одягу в середині ХІХ ст. Верхній одяг у жінок складав – кожух – зимовий одяг із овечого хутра. Жінки носили і короткі кожухи, їх називали – кожушанками. Перевагу надавали – білим кожухам.

     Ще один поширений вид одягу – був – свита – плащеподібний одяг  із саморобного сукна чорного або сірого кольору. Носили його в негоду. Свити й кожухи оздоблювалися вишивкою та аплікацією.

    Жіноче взуття, типове як для Слобожанщини , Дніпропетровщини так і для Полтавщини – кольорові чоботи – чорнобривці, пізніше – високі шнуровані черевики. Бідніші носили постоли – м’яке селянське взуття, що робилося з одного шматка товстої, м’якої шкіри. Постоли стягувалися навкруг стопи за допомогою мотузки або шкіряного шнура.

    Обов’язковим додатком до жіночого одягу було гарне намисто, яке прикрашало шию. Найбільш цінним вважались намиста із гранату, перлин, та коралів. Носили його і в будень і в свято. Та зовсім без намиста бути не можна, бо існує повір’я, що намисто оберігає дівчину від застуди.

  Серед традиційних прикрас використовували і монети. Їх скріплювали між собою і носили разом із намистом. Називали їх дукатами.

  Великою популярністю у жінок користувалися вироби з бісеру. Їх називали – ґердани. Ґердани – шийна бісерна прикраса у вигляді вузької стрічки, виготовленої з різнокольорових намистин, нанизаних на нитяну основу, що утворюють строкатий геометричний, а часом рослинний орнамент.

   Український віночок – не просто краса, а й оберіг, «знахар душі»,бо в ньому є чаклунська сила, що біль знімає, здоров’я береже. Всього в українському віночку – 12 квіточок. І кожна лікар, оберіг. У віночок вплітали різнокольорові стрічки. Кожний колір мав свій символ.

    Коричневий колір – символ землі – годувальниці.

   Жовтий – символ сонця, хліба.

    Блакитний – символ води і неба, дає силу і здоров’я.

    Червоний – символ щирості, душевності.

    Зелений – символ рослинного світу, молодості.

І насамкінець – найкращою оздобою голови жінки були парчеві очіпки, та хустки. Хустки прикрашали переважно геометричним орнаментом, а пізніше увійшов у моду і рослинний. Особливо ж були поширені різноманітні барвисті хустки.

   Головним елементом, як і жіночого вбрання, була вишита сорочка.

    На заході вона доходила майже до колін і носилася поверх штанів.

    Виріз горловини зав’язували на шнурок чи стрічку. На сході сорочка була коротша, забиралася у шаровари. Вона мала широкі, зібрані на манжетах рукави. Вишитими найчастіше були комір і нагруддя.

 

Чоловічий поясний одяг найдавніших часів – це – гачі – вузькі сукняні штани. Вони шилися із білого або сірого полотна. Нижня частина їх обтягувала ногу, а верхня – кріпилася на талії за допомогою шворки.

    Гачі носили чоловіки Західної України.

   А чоловіки Східної та Центральної України носили шаровари – дуже широкі штани, що їх переважно заправляли у халяви. Вважається, що їх привезли до України козаки зі східних походів.

    Поверх сорочки чоловіки Карпат та Прикарпаття носили кептар – хутряну безрукавку, яка завжди була оздоблена вишивкою, аплікацією зі шкіри, китицями та смужками.

   А запорізькі козаки носили жупан із шовку чи парчі яскравих кольорів.

    Український чоловічий одяг зверху оперізується поясом.

    Пояси були різнокольорові ( червоні, сині чи зелені ) з шовкової, бавовняної чи вовняної тканини. Кінці пояса завжди прикрашали китицями чи бахромою.

     Чоловіки Карпат носили шкіряні пояси – череси.

    Черес – був зшитий уздовж із двох складених разом ременів таким чином, що мав усередині порожнину для грошей. До ременів кріпилися: кресало, протичка для люльки, підвішували до великого ременя складний ніж, металевий топірець.

Пояс у давнину також служив оберегом, своєрідним талісманом. Вважалось непорядним вийти на люди без пояса.

        На голови чоловіки одягали шапки з овчини або іншого хутра.

В Україні існувало вірування, що ходити під відкритим небом з непокритою головою – гріх для чесного чоловіка. В народі з’явилося прислів’я « Без шапки, мов злодій ходить». Ходити з непокритою головою дозволялося лише на похоронах та біля церкви.

            Переступаючи поріг хати, треба було скинути шапку.

Чоловіки Західної України носили капелюх – головний убір з товстої, м’якої тканини, прикрашений кольоровою стрічкою, пером півня, тощо.

У літню спеку носили солом’яні брилі. Їх плели переважно пастухи під час випасу худоби в полі.

Верхній одяг був такий, як і у жінок.

         Свити і кожухи – шили з чорного чи коричневого сукна, а в давнішні часи з білого. Їх оздоблювали вишивкою, чи аплікацією.

         Поли й поділ обшивалися хутром, на комір бралося кращої якості. Чоловіче взуття було таким.

Бідніше селянство одягало на ноги постоли – стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, а на Полтавщині плетені з лика – личаки. Заможніші носили чоботи – чорні юхтові, або хромові з високими м’якими халявами.

Про чоботи існує також прислів’я: « У ледачого хазяїна і чоботи з ніг украдуть».

 Домашнє завдання : Створити ескіз сучасного жіночого або чоловічого одягу з елементами народних традицій