Урок 28\2 Стилізація природніх форм

 Презентація до уроку

Стилізація – це процес узагальнення предмета за формою, та кольором на основі добирання найвиразніших його рис.

При стилізації один і той самий мотив може бути трансформований по різному: близько до натури, або може давати тільки натяк на неї асоціативно.

Наперед намальована ескізна замальовка - є дуже важливим етапом в створенні рисунка стилізованої композиції, тому, що виконуючи замальовку

з натури, художник краще вивчає природу,  виявляє пластику форми, внутрішню будову і текстуру природних матеріалів.

Будь яку природну форму можна стилізувати надавши їй декоративного образу. Оточуюча нас природа є прекрасним об’єктом для стилізації. Один і той самий предмет можна вивчати і зображувати декілька раз в залежності від поставленої задачі.

Стилізованими мають бути як форма так і колір. При стилізації кольору слід слідкувати за тим щоб композиція не була тільки з холодних або з теплих кольорів, хоча такий варіант допускається, наприклад коли стилізація виконана холодним тоном то предмет буде здаватись гнітючим, стомлюючим якщо тільки теплими то навпаки – яскравим радісним, полум'яним.

Досконалість форми часто робить декорування предмета непотрібним. Якщо виникає необхідність у декорі, потрібно вирішити, що саме декорувати (всю форму або її елемент) і як саме декорувати. Витончені форми декорують по всій поверхні, а в компактних формах виділяють головну частину. Форма й зміст декору повинні відповідати призначенню та формі предмета. Не кожний предмет можна прикрасити декоративними елементами, що відповідають природним зразкам. Часто форма, матеріал, засоби зображення змушують художника змінювати, спрощувати природну форму. Образ потрібно не тільки звільнити від випадкового та несуттєвого, але й доповнити такими деталями та ознаками, що дозволяють узгодити природну форму з предметом, що декорується. Саме таке змінення природного зразка з метою узгодити його з формою, матеріалом та технічними особливостями називають стилізацією. Для того щоб стати частиною декору, реальна квітка проходить складний шлях від малюнка з натури до узагальненого рішення в   орнаменті. 

 

 Отже,стилізація потребує попереднього вивчення предмету навколишнього середовища в якому цей предмет знаходиться. Також при побудові будь – якої композиції слід враховувати такі критерії побудови: як ритм, симетрія, асиметрія, психологічні дії кольору.

Ритм - один із основних засобів упорядкування різних елементів і форм. Важливою ознакою ритму є повтор елементів форми та інтервалів між ними.

Симетрія - одна з найяскравіших властивостей композиції. Це стан форми і засіб за допомогою якого організовується форма.

Слово симетрія (від грецького) означає спів розмірність. Симетрія широко використовується в архітектурі, зображувальному мистецтві. Принцип протилежний симетричному принципу організації композиції, називається симетричним (динамічним).

Асиметрія – це розміщення, поєднання елементів при якому вісь симетрії відсутня. В асиметричній композиції, яка б вона не була виразною, принцип організації форми виявляться не так чітко. Добре знайдена симетрична форма сприймається легко і відразу. Гармонія асиметрії розкривається поступово і повільно.

Домашнє завдання:

Намалюйте сову, використовуючи стилізовані  фрагменти зображення.

Матеріал для виконання практичної роботи: гуашеві або акварельні фарби

 

Урок 28\2 Міфологічна тема у мистецтві

 Міфологічний жанр

Жанр, з яким ми познайомимося,  зародився ще в сиву давнину. Усі уявлення про світ, природні явища, богів з часом перетворилися на легенди, казки та міфи. Давні народи жили в різних куточках світу, тому й міфів існує безліч.

-    А що таке міф?

Міф з грецької – казка, переказ, оповідання, що описує навколишній світ та події за участю богів, демонів, героїв.

Твори мистецтва, присвячені таким сюжетам називають міфологічними.

Вивчення нового матеріалу.

  Міфологічний жанр ми можемо зустріти у різних видах образотворчого        мистецтва. Це живопис, графіка і скульптура.

-  А які міфи Вам відомі?

Найдавніші міфи - це міфи Давньої Греції та Риму, що називають античними. Цей жанр був надзвичайно популярним XIV- XVII столітті в епоху Відродження. Для митців Західної Європи античне мистецтво слугувало зразком. Не  виключенням були українські  художники.

Зоккрема Т. Шевченко  створив роботу « Смерть Лукреції», а

І.Рєпін передав казковий образ Садко. Працював у цьому жанрові Віктор Васнєцов, про що свідчать його твори: «Сірін і Алконст», «Три богатирі». Не виключенням стала творчість М.Врубеля, що написав своїх  «Демона», «Пана», «Царівна- Либідь». Але найвищий розквіт жанра пов'язують з творчістю  таких художників епохи Відродження як П. Рубенс, Рафаель, Каравджо  і звичайно, Сандро Ботічеллі, до одного із шедеврів якого ми і звернемося.

Сприйняття та аналіз творів мистецтва

У Флоренції, в галереї Уффіци, зберігається один із шедеврів світового мистецтва – «Весна» Сандро Ботічеллі , який створено понад 500 років тому.  Щоб ближче познайомитись  із шедевром відвідаємо екскурсію й зупинемося біля картини.

   Поміркуйте

     - Які міфологічні образи передано у зображенні?

    - Назвіть міфологічні образи картини, що можна віднести до античних?

    - Чому автор назвав картину « Весна»?

   Венера, Грації, Меркурій, Зефір, Флора – вся композиція символізує весну  та красу у всіх її проявах.

Поригадаємо, що вирізняло образ Флори: довгий одяг, листочки, квіти, рослинні мотиви.Щоб передати міфологічний образ та вирізнити з-поміж інших зверенемося до костюма.

Домашнє завдання.

Створити композицію у стилі грецького вазопису. Працювати будемо у техніці гратографія. Саме слово “гратографія” означає — “скобління по парафіну”. Ця техніка здавна називається “малювання по восковій підкладці”.

Інструктаж по виконання домашньої роботи:

1.     Покриваємо аркуш паперу акварельними фарбами - створюємо фон (як що це необхідно). Даємо висохнути.

2.     Наносимо парафіновою свічкою шар парафіну. Торцем парафінової свічки натираємо вздовж і поперек папір, наносячи на нього суцільний тонкий шар парафіну.

3.     Набираємо туш або гуаш на широкий пензель, проводимо ним декілька разів по шматку мила (без мила туш не пристає до парафіну) і покриваємо всю площину паперу. Чекаємо, щоб висохло.

4.     На підготовлений папір кладемо ескіз і ручкою переводимо контури на восковий папір.

5.     Голкою наносимо тонкі контури і лінії, передаємо різну тональність. Широкою площиною ножа вибираємо великі білі плями, широкі лінії - знімаючи з паперу туш, відкриваємо фон паперу.

Матеріали взяті з вільного доступу на сайті https://ru.osvita.ua/school/lessons_summary/fine_art/49355/

Урок 24 Український народний одяг

 

  Презентація до уроку.

 Кожен народ має своє неповторне індивідуальне обличчя як у духовній культурі, так і в побуті. Ця індивідуальність знайшла своє відображення і в традиційному народному одязі, який формувався протягом багатьох століть. Характерною рисою українського одягу є його декоративна мальовничість, яка віддзеркалює високий рівень культури, володіння різними технологіями виробництва матеріалів та оздоблення.

       Україна – колиска талантів, народного мистецтва . Основні елементи українського одягу мають давньослов’янське походження і беруть свої витоки з культури Київської Русі. Статусу національного символу український одяг набув у XVII – XIX ст. З того часу традиційний одяг українців став складатися з кількох комплексів – натільного, поясного, нагрудного і верхнього вбрання. Обов’язковою приналежністю комплексів були пояси, головні убори, взуття та прикраси, що сукупно створювали образ етнічного вбрання.

 

    Жіноча сорочка – належить до найдавнішого одягу наших предків. Білий колір – це найхарактерніша їх особливість.

    Жіноча сорочка довша за чоловічу, шиється із двох частин(верхня до пояса – з тонкішого полотна, нижня з грубішого, коли вона зношувалася, її відпорювали і пришивали нову). У молодих жінок зазвичай сорочки були краще та щедріше розшиті. У літніх жінок сорочка була такою самою як, у молодиць, але вишивка була скромнішою, стриманішою.

   Як шотландський кельт, грузинська черкеска чи індійське сарі, українська сорочка – вишиванка є знаковим національним одягом. Існує багато різновидів української сорочки : волинські, слобожанські, полтавські тощо. Але все ж є у них щось спільне, що усіх їх єднає.

    Перш за все справжня сорочка шиється із саморобного полотна льняного чи конопляного. Полотно для буденних сорочок було грубішим, сірим, а для святкових – тонше, вибілене. Святкова сорочка обов’язково мала вишивку (тому вона і називається вишиванка).

   Сорочка була провідником магічної сили, прихованої у людині, тому що безпосередньо облягала її тіло, оберігала від холоду і від злого ока. Вишивка також виконувала оберегову функцію, вишивали комір або смужку, яка облягала шию, манжети рукавів та поділ сорочки, щоб людина була захищена з усіх боків.

   Сорочка, вишита матір’ю оберігала від зла, служила згадкою про рідний дім, нагадувала про тепло материнських рук і любов матері, яку вона вкладала у кожен візерунок, вишиваючи довгими вечорами.

  Поверх сорочки жінки колись одягали в будень до роботи запаску, а в свято плахту і попередницю (фартух).

 

   Запаска складалася із двох вузьких пілок вовняної тканини, яка прикрашалася тканим орнаментом, або вишивкою. Передню частину часто заміняв фартух із парчі, шовку.

    Ще одним цікавим різновидом жіночого одягу є плахта. Плахта – святковий стегновий одяг із вовни. Плахта зовсім проста – це два полотнища, зшити до половини разом. Плахту перегинали через пояс таким чином, щоб зшита частина обгортала стан, а незшиті «крила», звисали з боків. Плахти, запаски та інше вбрання зазвичай підперезувалося крайкою – тканим, або плетеним поясом.

  Ще українські жінки поверх сорочки одягали різного роду безрукавки: керсетки (безрукавки з фабричної тканини),яка декорувалася вишивкою або аплікацією.

   Кептар – хутряна безрукавка, яку носили і жінки, і чоловіки Карпат та Прикарпаття. Кептар завжди був дуже рясно прикрашений: вишивкою, аплікацією зі шкіри, китицями та смужками. Кептарі увійшли до жіночого одягу в середині ХІХ ст. Верхній одяг у жінок складав – кожух – зимовий одяг із овечого хутра. Жінки носили і короткі кожухи, їх називали – кожушанками. Перевагу надавали – білим кожухам.

     Ще один поширений вид одягу – був – свита – плащеподібний одяг  із саморобного сукна чорного або сірого кольору. Носили його в негоду. Свити й кожухи оздоблювалися вишивкою та аплікацією.

    Жіноче взуття, типове як для Слобожанщини , Дніпропетровщини так і для Полтавщини – кольорові чоботи – чорнобривці, пізніше – високі шнуровані черевики. Бідніші носили постоли – м’яке селянське взуття, що робилося з одного шматка товстої, м’якої шкіри. Постоли стягувалися навкруг стопи за допомогою мотузки або шкіряного шнура.

    Обов’язковим додатком до жіночого одягу було гарне намисто, яке прикрашало шию. Найбільш цінним вважались намиста із гранату, перлин, та коралів. Носили його і в будень і в свято. Та зовсім без намиста бути не можна, бо існує повір’я, що намисто оберігає дівчину від застуди.

  Серед традиційних прикрас використовували і монети. Їх скріплювали між собою і носили разом із намистом. Називали їх дукатами.

  Великою популярністю у жінок користувалися вироби з бісеру. Їх називали – ґердани. Ґердани – шийна бісерна прикраса у вигляді вузької стрічки, виготовленої з різнокольорових намистин, нанизаних на нитяну основу, що утворюють строкатий геометричний, а часом рослинний орнамент.

   Український віночок – не просто краса, а й оберіг, «знахар душі»,бо в ньому є чаклунська сила, що біль знімає, здоров’я береже. Всього в українському віночку – 12 квіточок. І кожна лікар, оберіг. У віночок вплітали різнокольорові стрічки. Кожний колір мав свій символ.

    Коричневий колір – символ землі – годувальниці.

   Жовтий – символ сонця, хліба.

    Блакитний – символ води і неба, дає силу і здоров’я.

    Червоний – символ щирості, душевності.

    Зелений – символ рослинного світу, молодості.

І насамкінець – найкращою оздобою голови жінки були парчеві очіпки, та хустки. Хустки прикрашали переважно геометричним орнаментом, а пізніше увійшов у моду і рослинний. Особливо ж були поширені різноманітні барвисті хустки.

   Головним елементом, як і жіночого вбрання, була вишита сорочка.

    На заході вона доходила майже до колін і носилася поверх штанів.

    Виріз горловини зав’язували на шнурок чи стрічку. На сході сорочка була коротша, забиралася у шаровари. Вона мала широкі, зібрані на манжетах рукави. Вишитими найчастіше були комір і нагруддя.

 

Чоловічий поясний одяг найдавніших часів – це – гачі – вузькі сукняні штани. Вони шилися із білого або сірого полотна. Нижня частина їх обтягувала ногу, а верхня – кріпилася на талії за допомогою шворки.

    Гачі носили чоловіки Західної України.

   А чоловіки Східної та Центральної України носили шаровари – дуже широкі штани, що їх переважно заправляли у халяви. Вважається, що їх привезли до України козаки зі східних походів.

    Поверх сорочки чоловіки Карпат та Прикарпаття носили кептар – хутряну безрукавку, яка завжди була оздоблена вишивкою, аплікацією зі шкіри, китицями та смужками.

   А запорізькі козаки носили жупан із шовку чи парчі яскравих кольорів.

    Український чоловічий одяг зверху оперізується поясом.

    Пояси були різнокольорові ( червоні, сині чи зелені ) з шовкової, бавовняної чи вовняної тканини. Кінці пояса завжди прикрашали китицями чи бахромою.

     Чоловіки Карпат носили шкіряні пояси – череси.

    Черес – був зшитий уздовж із двох складених разом ременів таким чином, що мав усередині порожнину для грошей. До ременів кріпилися: кресало, протичка для люльки, підвішували до великого ременя складний ніж, металевий топірець.

Пояс у давнину також служив оберегом, своєрідним талісманом. Вважалось непорядним вийти на люди без пояса.

        На голови чоловіки одягали шапки з овчини або іншого хутра.

В Україні існувало вірування, що ходити під відкритим небом з непокритою головою – гріх для чесного чоловіка. В народі з’явилося прислів’я « Без шапки, мов злодій ходить». Ходити з непокритою головою дозволялося лише на похоронах та біля церкви.

            Переступаючи поріг хати, треба було скинути шапку.

Чоловіки Західної України носили капелюх – головний убір з товстої, м’якої тканини, прикрашений кольоровою стрічкою, пером півня, тощо.

У літню спеку носили солом’яні брилі. Їх плели переважно пастухи під час випасу худоби в полі.

Верхній одяг був такий, як і у жінок.

         Свити і кожухи – шили з чорного чи коричневого сукна, а в давнішні часи з білого. Їх оздоблювали вишивкою, чи аплікацією.

         Поли й поділ обшивалися хутром, на комір бралося кращої якості. Чоловіче взуття було таким.

Бідніше селянство одягало на ноги постоли – стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, а на Полтавщині плетені з лика – личаки. Заможніші носили чоботи – чорні юхтові, або хромові з високими м’якими халявами.

Про чоботи існує також прислів’я: « У ледачого хазяїна і чоботи з ніг украдуть».

 Домашнє завдання : Створити ескіз сучасного жіночого або чоловічого одягу з елементами народних традицій

Урок 24 Що таке скульптура? Види скульптури.

 

Презентація до уроку

 Назва цього виду мистецтва виникла від латинського слова sculpo — вирізаю; часто скульптуру називають також пластикою (грецьк. plaste — ліплю). Ці дві назви одного виду мистецтва свідчать про існування різних технік створення скульптурних образів.

Скульптура — це тривимірне зображення, що має реальні форми, які розміщені у реальному просторі. Розрізняють два основних види скульптури — рельєф та круглу. Її можна висікати з каменю,  виливати з гіпсу, вирізати з дерева, тобто з твердих матеріалів, та ліпити з м’якого матеріалу – глини, пластиліну, солоного тіста.

Види скульптури.                              

                                                                                      Барельєф

                                             Рельєф                                 Горельєф

Скульптура                                                                      Контррельєф

                                           Кругла

                                             скульптура

 

Рельєф – вид ОМ, один із основних видів скульптури, в якому все зображуване створюється за допомогою обсягів, які виступають над площиною тла.

 

Барельєф – вид скульптури, в якому опукле зображення виступає над площиною фону не більше ніж на  половину обсягу.

 

Горельєф – вид скульптури, в якому опукле зображення виступає над площиною фону більш ніж на половину обсягу.

 

Контррельєф – вид заглибленого рельєфа.

 

Кругла скульптура – вид, який реальних пропорцій зображуваного, передбачає огляд з усіх сторін.

 

 Жанри скульптури.                  

 

Історичний                        Портрет                         Побутовий                  

 

                                            Жанри скульптури

 

           Символічний                      Алегоричні                    Анімалістичні

                                                зображення                    зображення

 

Жанр у мистецтвознавстві — рід твору, що характеризується сукупністю  особливостей.

 

Історичний – один із основних жанрів ОМ, присвячений історичним подіям і діячам, соціально значимим явищам в історії суспільства.

 

Портрет – мальоване, скульптурне або фотографічне зображення людини або групи людей.

 

Побутовий – один із жанрів ОМ, присвячений повсякденному приватному і суспільному життю.

 

Символічний – один із жанрів ОМ, присвячений звичаям та традиціям людей.

 

Алегоричні зображення – ґрунтується на прихованні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами.

 

Анімалістичні зображення – один із жанрів ОМ, присвячений зображенню тварин.

                                    

 

 Поділ скульптур за призначенням.

  

                                                 Монументальна                           

 

Станкова                       За призначенням скульптура             Скульптура

                                                   поділяється на:                         малих форм

                                                                                           

                                Монументально – декоративна

 

Станкова – не залежить від середовища, має розміри близькі до натури чи менші.

 

Монументальна  (пам’ятники) – пов’язана з архітектурним середовищем, вирізняються великими розмірами.

 

Манументально – декоративна (садово – паркова) –включає всі види оздоблення архітектурних споруд і комплексів, ними прикрашають сади та парки.

 

Скульптура малих розмірів – призначена переважно для житлового інтер’єра.

 

                    Матеріали та методи обробки скульптури.

 

 Матеріали скульптури – метал, камінь, глина, дерево, гіпс, лід, сіль.

 

 Методи обробки матеріалу – ліплення, висікання, лиття, кування,  

 карбування.

Урок № 16 Декоративно - прикладне мистецтво в нашому житті

 Презентація до уроку

 Українці з давніх – давен уміли цінувати красу. Вони створювали й прикрашали ужиткові речі. Мистецтво художнього оздоблення побутових речей дістало назву декоративно – прикладного , яке тісно пов’язане з побутом , віруваннями, природними умовами народу. До видів декоративно – прикладного мистецтва належать: вишивка, розпис, писанкарство, ткацтво, ковальство, витинанка, лозоплетіння та ін.. Створене, щоб прикрашати життя, народне мистецтво стало складовою частиною національної художньої культури, невичерпним  джерелом її розвитку.

 Одним із найдавніших видів декоративно – прикладного мистецтва є вишивка. Перші згадки про вишивку належать до доби палеоліту.  Із 19 ст. вишивка стає ремеслом. І тепер багато людей займається вишиванням. Цей вид мистецтва глибоко пов’язаний із народними традиціями, побутом, релігією.

Основним матеріалом для вишивання були вовна, льон, конопля. Вишивали також і на фарбованій тканині – перкалі, коленкорі, китайці, кумачі, мусліні, плюші, шовку тощо.

Вишивання хрестиком та гладдю – найпоширеніші техніки. На Волині основним кольором був червоний, який доповнювався чорним, синім або зеленим. Українська земля має багато талановитих майстринь.

 Кераміка теж відома людству з найдавніших часів . Майстри різних країн працюють з цим матеріалом, але найбільшої слави зажили майстри середньовічного Китаю.  Китайскі вази в наші дні прикрашають найкращі музеї світу.

Знамениті туркменські килими вражають багатством, насиченістю тонів і складністю орнаменту, які ніколи не повторюються.

 Мистецтво розпису по шовковій тканині – батик – виникло у Південно - Східній Азії . Сьогодні ця технологія популярна. Нею користуються професійні художники під час створення своїх творів.

Гончарство – найцікавіше, одне з найскладніших, народне ремесло. Потрібно знати секрети випалювання, щоб вогонь не зіпсував, не звів нанівець прекрасну роботу майстра . Як появилось гончарство?  Мабуть, колись давним – давно люди помітили,  що шматок глини,  який випадково опинився у багатті, затвердів до міцного каменю.  Це і стало поштовхом до бурхливого розвитку гончарства.  Знахідки археологів дозволяють скласти уявлення про те,  що перший гончарний круг був дуже недосконалим . Його приводили в рух рукою,  лише з появою нижнього верстата в Х ст. почали формувати посуд на гончарному крузі з одного шматка глини. 

В наш час популярні:  полив’яний гончарний посуд,  глечики,  фігурний посуд у вигляді людей і тварин.  Найвідоміші майстри глиняного фігурного посуду працюють в с. Опішня  (Полтавська обл..).  Коли ми бачимо макітру чи глечик, уявляємо,  як він народжувався.  У таких виробах відчувається сила землі, тепло людських рук,  подих нашої історії.

Плетіння – одне з найдавніших ремесел, виникло раніше, ніж обробка дерева, металу.  Гнучкі та міцні саджанці горіха використовувалися для плетіння огорож,  із лози виготовляли кошики,  бочки, меблі та ін., із соломи – бочки для зерна, головні убори, з рогози – полотна для решіт, килимки

Декоративний розпис – це символічна мова народного мистецтва. Так як люди прагнуть краси , то яскраві за кольором , цікаві композиції надають предметам , речам побуту мальовничого , святкового вигляду , що радують зір всіх, хто споглядає цю красу.

Традиційні види розпису зберігають і творчо розвивають у с. Петриківка (Дніпропетровська обл..) Орнаменти переважно рослинні, зокрема квіткові .

До них можуть приєднувати китиці винограду, калини, а рядом – птахи . Мають петриківські розписи і свої символи :

червоні ягоди калини – дівоча краса; зозуля – передбачає, скільки буде жити людина; півень – провіщує новий день. Колись майстри готували фарби із соку рослин, використовували природні барвники. Секрет розпису залежить і від саморобних пензлів, якими користуються народні умільці.

Розписи – це не тільки прикраса хати, а й своєрідна мова народного мистецтва.

Слово «витинати» означає вирізати. Це прикраси для житла, які вирізають ножицями або ножем з білого або кольорового паперу. Вони набули розповсюдження в ХІХ ст.,  коли папір став поширеним і доступним матеріалом.  Ними прикрашали стіни, мисники, буфети, образи та ін.  Люди вірили, що чудові паперові прикраси оберігають їх житла від нещасть, хвороб, дарують достаток і щастя.

Флоризм – це мистецтво комбінування сухих рослин для створення картин, панно.

Флористика – аплікація з природних матеріалів ( трав, квітів, листків) набула великої популярності саме в наш час. Ця робота розвиває творчість, художній смак.  Яку велику фантазію треба мати , щоб з тополевого пуху зробити портрет, а з квітів, трав, листків створити неперевершені пейзажі.

Писанки – це символ добра, сонця, життя.  Давні люди вірили, що писанка має магічну силу. Орнаменти, які наносились на сире яйце писачком з воском були не просто малюнками, а таємничими знаками, пов’язаними з магічними обрядами .  Для писанок характерні геометричні, рослинні, тваринні мотиви. Існує багато легенд про виникнення писанок та їх роль у житті людей.

Народні іграшки появились дуже давно, в період процвітання трипільської культури.  Для виготовлення іграшок використовували доступний матеріал: глину, дерево, кору берези, липи, осики, сосни, тканину, тісто, природні матеріали ( очерет , солому ). Не всі мешканці України мали кошти, щоб придбати іграшки для своїх дітей, тому часто батьки виготовляли їх , використовуючи підручний матеріал. Прикрашали вироби розписом у вигляді різноманітних орнаментів, хрестів, кружечків, крапок або ж покривали ангобами чи поливою. Тепер використовують і новітні матеріали (глину, пластмасу, синтетичні тканини). Усі матеріали, що використовуються для виготовлення іграшок, суворо перевіряються державними установами, щоб не містили шкідливих для здоров’я дитини домішок .

 

Питання для самоперевірки

1. Вид декоративно – прикладного мистецтва, твори якого виконують на сирому яйці за допомогою барвників і воску писачком.  ( Писанкарство )

2. Вироби з глини, випалені при високих температурах. ( Кераміка )

3. Мистецтво розпису по шовковій тканині. ( Батик )

4. Художня обробка металу. (Ковальство )

5. Мистецтво виготовлення предметів з лози. ( лозоплетіння)

6. Мистецтво комбінування сухих рослин для створення картин, панно.

    ( флоризм)  

7. Художня обробка предметів побуту. (Декоративно – прикладне мистецтво)

8. Виготовлення прикраси на тканині шляхом шиття . ( Вишивка )

 

 Домашнє завдання :

Підготувати ілюстративний матеріал , загадки , вірші , вислови з теми

 «Декоративно – прикладне мистецтво».

Урок № 16 МИСТЕЦТВО ОФОРМЛЕННЯ ТЕАТРАЛЬНОЇ ВИСТАВИ. РІЗДВЯНИЙ ВЕРТЕП

  Презентація до уроку

Виникнувши в Західній Європі десь у глибинах XV ст., вертепна вистава через Польщу потрапила до нас, в Україну.

І вже із XVII ст. Різдвяні свята неможливо було уявити без вертепу. Його назва пов’язана з тим, що перші лялькові вистави інсценували біблійний сюжет про народження Христа у Віфлеємській печері (вертеп з давньослов’янської мови – печера).

Спочатку це була лялькова вистава про Різдво Ісуса Христа, яка згодом переросла в справжнє театральне дійство. За три сторіччя існування сюжет залишився майже незмінним: на початку розігрувалися події, пов’язані з народженням Ісуса, – благовіщення янголів, поклоніння волхвів і пастухів, троє царів підносять дарунки. Потім дія переходила в покої царя Ірода: там відбувалися розмови з волхвами, воїнами.

Вертепна печера

Богоматір  з немовлям Ісусом у стаєнці Царі з дарунками

Спочатку конструкція театральної ширми повторювала дії вистави: це був іграшковий будиночок на три яруси: верхній – різдвяна стаєнка зі Святим сімейством – Дівою Марією, святим Йосипом та немовлям Ісусом, середній – палати царя Ірода, нижній – пекло з чортами. Цікаво, що дійові особи верхнього ярусу мали змогу спускатися і спілкуватися з персонажами середнього. Так само й мешканці нижнього ярусу могли підніматися на середній. Але ніколи життя верхнього і нижнього ярусів не перетиналося, оскільки за жодних обставин добро не може спілкуватися зі злом.

З часом іграшкову сцену з ляльками робили лише для верхнього ярусу, а дії інших персонажів грали самодіяльні актори – студенти, молодь, діти, які ходили з колядниками.

Старовинних ляльок робили з дерев’яних брусочків, на які одягали саморобний одяг із клаптиків тканини. Під цей імпровізований одяг підкладали вату, щоб надати лялькам об’єму. Знизу дерев’яний брусочок закінчувався підставкою, щоб лялька могла стояти. Тканини, які застосовувалися для костюмів, підкреслювали особливості сценічного образу цих ляльок: клаптик старовинного сукна для мантії Ірода, золотавий папір для обладунків солдата, шматочки золотої парчі – для одягу Янгола. Волосся робили з лляних ниток, а крила – зі справжнього пір’я. Голови ляльок ліпили з глини і розмальовували досить схематично. Тобто все робили з підручних матеріалів. Такий персонаж, як Смерть, був найбільшим і мав справляти жахливе враження. А чорт скоріше викликав сміх. Саме він відносив головного злодія – царя Ірода у пекло. Пастухи – це персонажі, найбільш наближені до простих людей, тому їхнім костюмам надавали рис народного одягу. Волхви, або троє царів, обов’язково мали з собою подарунки, які вони приносили немовляті Ісусу. І останній герой вертепної вистави – Різдвяна зірка.

Як бачите – нічого складного. Трохи фантазії і сердечного тепла, і все це можна зробити. Персонажі для вертепу такі: янголи з крилами, один з лілією, Марія з немовлям, Йосип, пастухи у свитках, Ірод у оксамитовому вбранні з короною, охорона Ірода в панцирах, озброєні, три царі в парчевому вбранні з коронами, усі зв’язані докупи – так і рухаються, чорт чорний із хвостом та рогами, солдат, Коза, піп, запорожець, селяни.

Ми з вами зобразимо героїв різдвяного вертепу  графічним або живописним способом.

Домашня робота

–  Намалюйте ескіз інтер’єру з дійовими персонажами.

 Інструменти та матеріали:

 аркуш паперу, гуашеві або акварельні фарби, олівець, гумка, пензлі, кольорові олівці

Урок № 16 Художній шрифт

 

Презентація до уроку.

Мова піде про графічне зображення та написання літер. За допомогою друкарських машин в світі з’явилося багато друкованих книжок, малюнків.  Вперше друкована книга в Україні з’явилася у другій половині XVI століття, а до цього книги були рукописні. Переписування книг – це була дуже клопітка, виснажлива робота. На одну книгу йшло дуже багато часу: і рік, і більше.

Старовинні книги майстри - каліграфи виписували спеціальними паличками або гусячим пером. Книжки прикрашали буквицею – початковою літерою першого слова. Багато видатних майстрів з перших літер свого імені й прізвища складали своєрідну композицію. Таку композицію називають монограмою Нею митці та художники позначають свої картини. Це є своєрідний підпис.

Кожна буква має свою неповторну форму, її можна написати по-різному.

З букв незвичної форми можна скласти слова – образи, вони можуть нагадувати коліщата якогось механізму, бувають “колючими”, або написання слів - образів викликають в уяві образи тварин.

Виконання шрифтів - це творча робота, яка вимагає від художника естетичного смаку, винахідливості, творчого підходу до справи.

Шрифт -  це написання, накреслення літер.                                                                                     

Домашня робота:

Створіть літеру - ініціал свого імені або монограму зі своїх ініціалів.

Основні рекомендації:

- літера повинна відразу впізнаватися та гарно прочитуватися;

- зображення, якими ви прикрасите літеру, мусять щось символізувати;

- кольори можуть гармонійно поєднуватись чи контрастувати

Інструменти та матеріали: фарби, кольорові олівці, пензлі.